банкрутство

Банкрутство

Судова практика за 2016 рік

  • 1.Імперативні норми Закону про банкрутство, які є спеціальними та мають пріоритет у регулюванні правовідносин банкрутства, містять пряму заборону зупинення справи про банкрутство незалежно від підстав такого зупинення.

    Постанова Вищого господарського суду України від 01.06.2016 року у справі № Б8/036-11

  • 2.Відповідно до статей 16, 17 Закону про банкрутство комітет кредиторів наділений правом запропонувати суду кандидатуру ліквідатора, а право вибору кандидатури належить виключно суду у разі якщо запропоновано декілька кандидатур. У зв’язку з чим під час призначення ліквідатора господарський суд не зв’язаний виключно кандидатурами арбітражних керуючих, запропонованими комітетом кредиторів, а у випадку конкуренції кандидатур має право самостійно призначити арбітражного керуючого, який має право самостійно призначити арбітражного керуючого, який має переваги перед іншими запропонованими суду кандидатурами з метою дотримання балансу інтересів і усунення конфлікту між банкрутом і його кредиторами відповідно до вимог ст. 31 Закон про банкрутство.

    Постанова Вищого господарського суду України від 01.06.2016 року у справі № 16/89

  • 3.План санації боржника повинен бути поданий в господарський суд на затвердження протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію, оскільки у протилежному випадку господарський суд приймає рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури відповідно до Закону про банкрутство.

    Постанова Вищого господарського суду України від 01.06.2016 року у справі № 25/97/06-12/214/10

  • 4.Частиною 10 ст. 31 Закону про банкрутство передбачено, що оплата послуг, відшкодування витрат арбітражного керуючого у зв’язку з виконанням ним своїх обов’язків здійснюється в порядку, встановленому цим Законом, за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, або за рахунок коштів кредиторів чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника. Отже, Закон про банкрутство передбачає альтернативні джерела для оплати послуг арбітражного керуючого.

    Постанова Вищого господарського суду України від 01.06.2016 року у справі № 2/161/09

  • 5.На відміну від положень ч. 8 ст. 23 Закону про банкрутство, якими визначено, що спори боржника з поточними кредиторами вирішуються шляхом їх розгляду в позовному провадженні господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, норми ч. 4 ст. 10 цього Закону прямо не встановлюють порядок розгляду майнових спорів, стороною яких є боржник, в окремому позовному провадженні, у зв’язку з чим такі майнові спори підлягають розгляду судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та саме в межах цієї справи.

    Постанова Вищого господарського суду України від 01.06.2016 року у справі № 904/5812/15

  • 6.Безумовне припинення основного зобов’язання може мати місце у випадку ліквідації юридичної особи без правонаступництва, тоді як реорганізація передбачає перехід відповідного зобов’язання до правонаступників припиненої юридичної особи.

    Постанова Вищого господарського суду України від 18.05.2016 року у справі № 914/4431/13

  • 7.У процедурі розпорядження майном у порядку ст. 14 Закону про банкрутство вимоги до боржника мають право заявити тільки конкурсні кредитори, тобто кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство. Натомість грошові зобов’язання, які виникають після порушення справи про банкрутство, безпосередньо в процедурі банкрутства, відповідно до ст. 1 Закону є поточними вимогами. На такі вимоги не поширюється дія мораторію на задоволення вимог кредиторів (абзац 6 та 24 ст. 1 та ст. 12 Закону про банкрутство), тому вони погашаються в процедурах банкрутства (розпорядження майном та санації) без будь-яких обмежень. Тільки після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури поточні вимоги переходять у категорію конкурсних та повинні бути заявлені в порядку, передбаченому ст. 23 Закону про банкрутство, з наступним визнанням їх судом та включенням до реєстру вимог кредиторів. У зв’язку з цим у разі подання кредитором заяви про визнання поточних грошових вимог у процедурі розпорядження майном суд має відмовляти в прийнятті такої заяви на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України.

    Постанова Вищого господарського суду України від 18.05.2016 року у справі № 5004/407/12

  • 8. У разі коли стороною у справі про банкрутство боржником (ст. 1 Закону про банкрутство) є громадянин-підприємець, тобто фізична особа, яка є безпосереднім суб’єктом такої процедури, її смерть перешкоджає подальшому здійсненню провадження у справі про банкрутство та є безумовною підставою для її припинення в силу п. 6 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

    Постанова Вищого господарського суду України від 18.05.2016 року у справі № 16/5009/3906/11

  • 9. З огляду на приписи статей 34, 35 ГПК України, які у справі про банкрутство підлягають застосуванню з урахуванням ст. 41 цього Кодексу, тобто особливостей процедури банкрутства, рішення третейського суду не може бути доказом безспірності грошових вимог до боржника та, відповідно, підставою для порушення провадження у справах про банкрутство.

    Постанова Вищого господарського суду України від 18.05.2016 року у справі № Б29/162-10

  • 10. Згідно з ч. 6 ст. 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та Законі про банкрутство. Відтак, в силу особливостей справи про банкрутство (ст. 41 ГПК), коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення у справі про банкрутство, діючим законодавством звужено до учасників такої справи задля попередження необгрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

    Постанова Вищого господарського суду України від 11.05.2016 року у справі № 927/84/16

  • 11. Наведений у ст. 8 Закону про банкрутство перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами. При цьому за змістом ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство при вирішенні питання про можливість касаційного оскарження процесуального документа суду апеляційної інстанції визначальним є саме судовий акт суду першої інстанції, а не результат його перегляду в апеляційному порядку, та відповідно, зміст резолютивної частини процесуального документа суду апеляційної інстанції.

    Постанова Вищого господарського суду України від 11.05.2016 року у справі № 904/3870/15

  • 12. Приписами ч. 2 ст. 37 Закону про банкрутство передбачено можливість введення процедури санації і після визнання боржника банкрутом за наявності обставин, передбачених цим Законом. Проте прийняттю судом такого рішення повинно передувати затвердження у встановленому порядку нового реєстру вимог кредиторів (з урахуванням вимог поточних кредиторів), формування активу боржника, а також створення у зв’язку з цим нового представницького органу кредиторів, який у подальшому не позбавлений можливості ініціювати відкриття процедури санації.

    Постанова Вищого господарського суду України від 27.04.2016 року у справі № 904/2604/14

  • 13. Перебіг позовної давності зупиняється у разі відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) на підставах, встановлених законом (п. 2 ч. 1 ст. 263 Цивільного кодексу України).

    Постанова Верховного Суду України від 27.04.2016 року у справі № 3-269гс16

  • 14. Ні ст. 26 Закону про банкрутство, ні інші положення цього Закону не передбачають обов’язкової участі потенційного інвестора у засіданнях зборів (комітету) кредиторів при вирішенні питання про участь такої особи в санації боржника. Норми абз. 5 ч. 1 ст. 29 Закону про банкрутство встановлюють порядок участі інвестора у санації боржника вже безпосередньо в процедурі санації та виключно після прийняття зборами кредиторів та судом рішення про визнання такої особи інвестором – учасником провадження у справі про банкрутство.

    Постанова Вищого господарського суду України від 20.04.2016 року у справі № 910/18788/15

  • 15. За умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведенні інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

    Постанова Верховного Суду України від 13.04.2016 року у справі № 3-304гс16

  • 16. Якщо особу визнано кредитором у провадженні про банкрутство, то участю у зборах кредиторів тих кредиторів, вимоги яких визнано на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушуються майнові інтереси цієї особи, що надає їй право звертатися із позовом про визнання договору недійсним відповідно до положень ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

    Постанова Верховного Суду України від 13.04.2016 року у справі № 3-238гс16

  • 17.Безпідставне, без належного обґрунтуванням та надання відповідного статусу, залучення особи до участі у справі про банкрутство призводить до порушення прав боржника, кредиторів, а також інших учасників справи про банкрутство.

    Постанова Вищого господарського суду України від 06.04.2016 року у справі № 15/238-б

  • 18.Відсутність у боржника майна, достатнього для покриття судових витрат, виключає можливість здійснення судом провадження у справі про його банкрутство в силу імперативних приписів ч. 4 ст. 11 Закону про банкрутство, які були проігноровані судами попередніх інстанцій.

    Постанова Вищого господарського суду України від 30.03.2016 року у справі № 908/2824/14

  • 19.З аналізу положень Закону про банкрутство банк має право оспорювати правомірність віднесення спірної квартири до ліквідаційної маси і це питання підлягає вирішенню в порядку, визначеному Законом про банкрутство.

    Постанова Верховного Суду України від 30.03.2016 року у справі № 6-2684цс15

  • 20. Якщо у справі, яка розглядається, в суді касаційної інстанції колегію суддів було сформовано без застосування автоматизованої системи документообігу за принципом вірогідності, постанова суду касаційної інстанції вважається прийнятою з порушенням вимог щодо розгляду справи судом, встановленим законом.

    Постанова Верховного Суду України від 30.03.2016 року у справі № 3-23гс16

  • 21. Враховуючи перебування позивача в особливому режимі, пов’язаному із застосуванням до нього процедур банкрутства, при вирішенні питання про прийняття відмови від позову дослідженню судом підлягають також обставини порушення діями позивача в особі ліквідатора прав та інтересів учасників провадження у справі про банкрутство, зокрема кредиторів.

    Постанова Вищого господарського суду України від 23.03.2016 року у справі № 922/4706/15

  • 22. У випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватися за рахунок коштів кредитора

    Постанова Вищого господарського суду України від 23.03.2016 року у справі № 46/508-б

  • 23. Оскарження ухвали за результатами підготовчого засідання, у тому числі з підстав порушення порядку оприлюднення оголошення, може мати місце тільки після набуття кредитором статусу учасника справи про банкрутство шляхом звернення до суду у встановленому порядку з грошовими вимогами та визнання цих вимог судом у справі про банкрутство.

    Постанова Вищого господарського суду України від 16.03.2016 року у справі № 10/44/2011/5003

  • 24. Відповідно до частини 1, 2 ст. 38 Закону про банкрутство, яка визначає наслідки визнання боржника банкрутом, безумовним наслідком визнання боржника банкрутом є припинення його підприємницької діяльності та, відповідно, автоматичне припинення у зв’язку з цим його договірних правовідносин в силу закону (у т.ч. заснованих на договорах доручення), а також припинення повноважень органів управління банкрута, окрім випадків, прямо передбачених в Законі про банкрутство.

    Постанова Вищого господарського суду України від 02.03.2016 року у справі № 922/3563/14

  • 25. З огляду на імперативну норму п. 15 ч. 1 ст. 5 Закону про судовий збір кредитор з грошовими вимогами з виплати заробітної плати звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи про банкрутство в усіх судових інстанціях.

    Постанова Вищого господарського суду України від 02.03.2016 року у справі № 910/22908/15

  • 26. Саме по собі поставлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи – боржника за основним зобов’язанням і його виключення з ЄДРПОУ не призводить до припинення зобов’язання іпотекодавця з виконання забезпеченою іпотекою зобов’язання, адже до цього іпотекодержателем було реалізовано його право на звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки боржник належним чином не виконував узяті на себе зобов’язання з погашення боргу.

    Постанова Верховного Суду України від 24.02.2016 року у справі № 3-952гс15

  • 27. Постановлення господарським судом ухвали про ліквідацію юридичної особи – боржника за основним зобов’язанням і його виключення з Реєстру не припиняє поруки, якщо кредитор до виключення боржника з цього Реєстру реалізував своє право щодо поручителя, пред’явивши до нього позов.

    Постанова Верховного Суду України від 17.02.2016 року у справі № 6-245цс14

  • 28. Виходячи із системного аналізу норм законів України «Про банки та банківську діяльність» і «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», враховуючи положення ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

    Постанова Верховного Суду України від 16.02.2016 року у справі № 826/2043/15

  • 29. Кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб’єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

    Постанова Верховного Суду України від 10.02.2016 року у справі № 3-4гс16

  • 30. Положення ч. 4 ст. 96 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» застосовуються виключно до підприємств, що є об’єктами права державної власності, які не підлягають приватизації.

    Постанова Верховного Суду України від 10.02.2016 року у справі № 3-1247гс15

  • 31. Системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України та Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство слід розуміти таким чином, що нею встановлено деякі особливості та обмеження у реалізації права на касаційне оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, які полягають, зокрема, у завершенні розгляду питання про визнання організатора аукціону із завершенням відповідного апеляційного провадження.

    Постанова Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі № 3-1283гс15

  • 32. Системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України та Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство слід розуміти таким чином, що нею встановлено деякі особливості та обмеження у реалізації права на касаційне оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, які полягають, зокрема, у завершенні розгляду питання про відшкодування сум грошової винагороди арбітражному керуючому із завершенням апеляційного провадження.

    Постанова Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі № 3-1158гс15

  • 33. Аналіз норм Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що ст. 17 Закону про банкрутство визначає загальні положення, які регулюють порядок переходу боржника до санації, призначення керуючого санацією, його повноваження та підстави звільнення від їх виконання, натомість ст. 18 Закону про банкрутство передбачено процедуру розгляду плану санації та наслідки такого розгляду, і, зокрема, саме встановлено можливість прийняття загальними зборами рішення про відхилення плану санації та звернення до господарського суду з клопотанням про звільнення керуючого санацією від виконання ним обов’язків та про призначення нового керуючого санацією. Отже, зазначені норми передбачають різні підстави для звільнення керуючого санацією і застосовуються незалежно одна від одної.

    Постанова Верховного Суду України від 27.01.2016 року у справі № 3-1300гс15

  • 34. Висновок про те, що початок перебігу строку позовної давності є днем, коли саме арбітражний керуючий у справі про банкрутство дізнався про оспорювані правочини, є помилковим, оскільки Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» спеціальних норм про позовну давність (у тому числі для звернення до суду арбітражного керуючого із заявою про визнання недійсними угод боржника) не встановлено.

    Постанова Верховного Суду України від 13.01.2016 року у справі № 3-1157гс15

  • 35. Іпотека не зупиняється, якщо до ліквідації основного боржника кредитор звернувся за позовом. Розглянувши в судовому засіданні справу №6-84цс15, суд дійшов висновку, що само по собі винесене Господарським судом визначення про ліквідацію юридичної особи-боржника за основним зобов'язанням і його виключення із Реєстру не тягнуть за собою припинення зобов'язання, адже до цього іпотекодержателем було пред'явлено відповідні вимоги до іпотекодавця в позовному впровадженні про звернення стягнення на іпотечне майно, оскільки він неналежним чином виконував узяте на себе зобов'язання з погашення боргу

Судова практика за2015 рік

  • 1.Враховуючи, що Товариство також визнано кредитором у провадженні про банкрутство, суди правильно визнали, що включенням до реєстру штучно створених вимог на підставі договору, який не відповідає вимогам закону, прямо порушується цивільне право позивача на задоволення його вимог, а також майнові інтереси позивача. За таких обставин позивач вправі звернутися із позовом про визнання Договору недійсним відповідно до положень ч. 3 ст. 215 ЦК України.

    Постанова Верховного Суду України від 24.06.2015 року у справі № 3-358гс15

  • 2.Звернення до господарського суду з клопотанням про припинення повноважень і призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) належить до компетенції комітету кредиторів. Ураховуючи наведені норми законодавства, а також установлені фактичні обставини у справі, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що комітет кредиторів при прийнятті рішення про припинення повноважень керуючого санацією боржника та призначення нового керуючого санацією діяв у межах повноважень, передбачених законом; зазначене рішення не порушило прав інших кредиторів боржника.

    Постанова Верховного Суду України від 17.06.2015 року у справі № 3-240гс15

  • 3.Згідно з положеннями ст. 95 Податкового кодексу України, ч. 3 ст. 10 та ч. 7 ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» доказами на підтвердження безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора - органу доходів і зборів, є рішення суду про стягнення грошових коштів у рахунок погашення податкового боргу, що набрало законної сили, інкасові доручення для примусового стягнення коштів у дохід бюджету у рахунок погашення податкового боргу та докази вжиття відповідних заходів до отримання відповідної заборгованості за процедурою, визначеною Податковим кодексом України.

    Постанова Верховного Суду України від 29.04.2015 року у справі № 3-67гс15

  • 4.Закон про банкрутство визначає початок відліку тримісячного строку, передбаченого частиною 3 статті 10 Закону про банкрутство, з часу відкриття виконавчого провадження щодо виконання вимог кредитора. У разі перетворення одного суб'єкта господарювання на інший до новоутвореного суб'єкта господарювання відповідно до норм статті 59 ГК України переходять всі майнові права та обов'язки попереднього суб'єкта господарювання. Тому, стягнення за виконавчими документами звертається на кошти та інше майно тієї юридичної особи, на яку відповідно до закону покладено відповідальність за зобов'язаннями боржника - юридичної особи.

    Постанова Верховного Суду України від 15.04.2015 року у справі № 3-45гс15

  • 5.Підстави для визнання угод боржника недійсними наведено у ч. 11 ст. 17 Закону про банкрутство, але вимоги про застосування судом цієї норми не були заявлені ліквідатором. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що посилання ліквідатора на положення ч. 10 ст. 17 Закону про банкрутство не можуть бути підставами для визнання недійсною спірної угоди при провадженні справи про банкрутство, оскільки предметом регулювання цієї норми є підстави для відмови від виконання договорів боржника.

    Постанова Верховного Суду України від 08.04.2015 року у справі № 3-33гс15

  • 6.Відповідно до положень статті 17 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (у редакції Закону України, чинній до 19.01.2013) керуючий санацією уповноважений здійснювати функції боржника щодо розпорядження майновими активами і корпоративними правами. При цьому повноваження керуючого санацією не визначаються статутом боржника, а закріплені у названому Законі та не можуть бути обмежені власником майна боржника (органом управління майна боржника), а можуть обмежуватися лише комітетом кредиторів і господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, у порядку, передбаченому Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Положення наведеної статті не містять заборони для керуючого санацією на представництво інтересів акціонера (боржника) на загальних зборах іншої юридичної особи за відсутності затвердженого судом плану санації у справі про банкрутство.

    Постанова Вищого господарського суду України від 01.04.2015 року у справі № 909/320/14

  • 7.Аналіз норм статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», статті 17 Закону України «Про виконавче провадження» дає підстави для висновку, що вимоги С. до Товариства є безспірними, оскільки підтверджені судовими рішеннями і мають бути зараховані до грошових зобов'язань боржника, через те, що на момент їх виникнення С. не був учасником Товариства, а отже дія зазначеної норми на нього не поширюється.

    Постанова Верховного Суду України від 01.04.2015 року у справі № 3-35гс15

  • 8.Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини 1 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються у першу чергу на задоволення вимог, забезпечених заставою. Отже, законодавець чітко визначив процедуру внесення вимог кредиторів, забезпечених заставою майна боржника, до реєстру вимог кредиторів та задоволення таких вимог, вказавши, що майно боржника, яке є предметом застави, включається до ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

    Постанова Верховного Суду України від 25.03.2015 року у справі № 3-20гс15

  • 9.Законодавець визначив, що тільки після прийняття рішення про погодження кандидатури ліквідатора, виключно за пропозицією комітету кредиторів, така особа може бути призначена господарським судом ліквідатором банкрута. У разі конкуренції кандидатур на призначення ліквідатора банкрута, запропонованих комітетом кредиторів, законодавством не передбачено вимоги погодження господарським судом із комітетом кредиторів конкретної кандидатури ліквідатора. Отже, у цій справі суд касаційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у разі невизначеності комітету кредиторів стосовно кандидатури ліквідатора банкрута і за умови конкуренції кандидатур остаточне рішення щодо призначення тієї чи іншої особи є прерогативою господарського суду.

    Постанова Верховного Суду України від 11.03.2015 року у справі № 3-14гс15

  • 10.Відповідно до статті 37 Закону про банкрутство мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом. Отже, наведеними вище нормами Закону № 2343 встановлено обов'язковість долучення до заяви про затвердження мирової угоди тексту цієї мирової угоди та не визначено обов'язку суду викладати у резолютивній частині ухвали про затвердження мирової угоди повний текст затвердженої мирової угоди.

    Постанова Верховного Суду України від 15.01.2015 року у справі № 3-202гс14

  • 11. Системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України та Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство слід розуміти таким чином, що нею встановлено деякі особливості та обмеження у реалізації права на касаційне оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, які полягають, зокрема, у завершенні розгляду питання про затвердження звіту про нарахування та виплату грошової винагороди арбітражному керуючому за виконання ним своїх обов’язків у справі із завершенням апеляційного провадження.

    Постанова Верховного Суду України від 23.12.2015 року у справі № 3-1095гс15

  • 12. Системний аналіз норм Закону про банкрутство свідчить, що задоволення вимог кредиторів, у тому числі забезпечених заставою майна боржника, може відбуватися тільки на стадії ліквідаційної процедури в порядку та у спосіб, що передбачені Законом про банкрутство.

    Постанова Верховного Суду України від 23.12.2015 року у справі № 3-1135гс15

  • 13. За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

    Постанова Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі № 3-1085гс15

  • 14. Якщо погашення боргу за кредитним договором відбулося в рамках ліквідаційної процедури за рахунок продажу ліквідатором майна боржника, це не свідчить про визнання боргу відповідачем та не перериває перебігу позовної давності.

    Постанова Верховного Суду України від 02.12.2015 року у справі № 6-1707цс15

  • 15. Системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України та Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що з моменту порушення щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому ч. 3 ст. 8 Закону про банкрутство слід розуміти таким чином, що нею встановлено деякі особливості та обмеження у реалізації права на касаційне оскарження судових рішень у процедурі банкрутства, які полягають, зокрема, у завершенні розгляду питання про призначення арбітражного керуючого із завершенням відповідного апеляційного провадження.

    Постанова Верховного Суду України від 04.11.2015 року у справі № 3-957гс15

  • 16. При порушенні господарським судом провадження у справі про банкрутство на спори, що виникають у процесі проведення процедур банкрутства, зокрема щодо відсторонення керівника боржника (який також відноситься до органів управління боржника) від посади з покладенням його обов’язків на розпорядника майна, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.

    Постанова Верховного Суду України від 06.10.2015 року у справі № 823/4040/13-а

Судова практика за 2014 рік

  • Згідно зі ст. 7 Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3480-ІV «Про цінні папери та фондовий ринок» у складі вимоги щодо сплати номінальної вартості дисконтних облігацій існують вимоги стосовно виконання позикового зобов’язання, строк виконання яких може наступити у випадку порушення справи про банкрутство емітента, та вимоги про сплату доходу (дисконту), настання строку виконання яких неможливе окремо від настання строку погашення дисконтних облігацій, передбаченого умовами їх розміщення. Постанова Верховного Суду України від 18.11.2014 року у справі № 3-141гс14
  • Чинним законодавством встановлено заборону здійснення банкрутства державних підприємств, приватизація яких заборонена законом, шляхом введення ліквідаційної процедури до виключення їх у встановленому порядку з переліку об’єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.
  • Якщо заборгованість у боржника виникла після визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і призначення ліквідатора постановою господарського суду, вимоги кредитора щодо визнання цих вимог поточними та включення їх до реєстру вимог кредиторів не мають характеру поточних у розумінні ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і не можуть бути заявлені в порядку ч. 1 ст. 23 цього Закону.
  • Постанову суду касаційної інстанції обґрунтовано ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній до 19 січня 2013 р.), яка передбачала наслідки визнання боржника банкрутом, однак на момент виникнення спірних правовідносин, у травні-червні 2013 р., діяв Закон у редакції після 19 січня 2013 р., де наслідки визнання боржника банкрутом визначено в ст. 38, що кореспондує зі ст. 23 Закону у попередній редакції і має більш широкий зміст. Проте цей факт не впливає на обґрунтованість висновку суду, оскільки вимоги управління Пенсійного фонду України не мають характеру поточних у розумінні ст. 1 зазначеного Закону, з огляду на те, що були заявлені після введення ліквідаційної процедури, під час якої не виникає будь-яких нових зобов'язань.
  • Вимоги управління Пенсійного фонду України не мають характеру поточних у розумінні ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки виникли після винесення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури, під час якої не виникає будь-яких зобов'язань, що можуть бути заявлені в порядку ч. 1 ст. 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
  • Вищий господарський суд України погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що банк не є кредитором у справі про банкрутство з вимогами до майнового поручителя, оскільки вимоги Банку не є грошовими, а боржник як майновий поручитель несе відповідальність перед Банком тільки власним майном, переданим в іпотеку. Проте з таким висновком погодитися не можна, оскільки аналіз ст. ст. 543, 554 ЦК України та ст. 11 Закону України «Про іпотеку», дає підстави для висновку, що забезпечені іпотекою вимоги Банку є грошовими та такими, що забезпечені заставою майна боржника.
  • Оскільки під час процедури розпорядження майном боржника не було встановлено обставин розпорядження грошовими коштами, одержаними боржником від продажу майна, це свідчить про те, що при прийнятті рішення про визнання боржника банкрутом та відкритті ліквідаційної процедури не враховано обставин продажу боржником належного йому нерухомого майна і впливу такого продажу на фінансовий стан останнього.
  • Відповідно до приписів ч. 6 ст. 52 Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних 32 правовідносин) за клопотанням ліквідатора у разі виявлення ним майна відсутнього боржника, визнаного банкрутом, господарський суд може винести ухвалу про припинення процедури ліквідації, передбаченої цією статтею, і переходу до загальних судових процедур у справі про банкрутство, передбачених цим Законом. Отже, здійснення судом переходу до загальної процедури банкрутства у разі виявлення майна боржника було можливе лише на підставі поданого ліквідатором до суду клопотання в порядку, передбаченому законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
  • У разі визнання правочинів недійсними правовим наслідком згідно зі ст. 216 ЦК України буде пов’язане з їх недійсністю зобов’язання боржника повернути заявнику грошові кошти, які він одержав на виконання цих правочинів.
  • Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Особа, до якої перейшли права кредитора під час провадження у справі про банкрутство, отримує статус учасника провадження відповідно до ст. 1 Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Заміна кредитора у зобов`язанні не впливає на права та обов`язки боржника і не потребує його згоди, якщо така згода не передбачена договором або законом.
  • Згідно зі ст. 7 Закону України від 23 лютого 2006 р. № 3480-ІV «Про цінні папери та фондовий ринок» у складі вимоги щодо сплати номінальної вартості дисконтних облігацій існують вимоги стосовно виконання позикового зобов’язання, строк виконання яких може наступити у випадку порушення справи про банкрутство емітента, та вимоги про сплату доходу (дисконту), настання строку виконання яких неможливе окремо від настання строку погашення дисконтних облігацій, передбаченого умовами їх розміщення.
  • Положеннями ч. 4 ст. 25 Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343- ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що дії ліквідатора (ліквідаційної комісії) можуть бути оскаржені до господарського суду власником майна (органом, уповноваженим управляти майном) банкрута; особою, яка відповідає за зобов`язаннями банкрута; кожним кредитором окремо або комітетом кредиторів; особою, яка, посилаючись на свої права власника або іншу підставу, передбачену законом чи договором, оспорює правомірність віднесення майнових активів або коштів до ліквідаційної маси. Отже, банк як іпотекодержатель реалізованого майна, посилаючись на свої права, передбачені іпотечним договором, мав право оспорювати правомірність віднесення майнових активів до ліквідаційної маси, і це питання підлягає вирішенню в порядку, встановленому зазначеним Законом.
  • За змістом абз. 8 ст. 1 Закону про банкрутство безспірними є вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавст

Leave a Replay

Make sure you enter the(*)required information where indicate.HTML code is not allowed